ПРО УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНЦЯ ТА ЄВРЕЙСЬКОГО РАБИНА
Фольклор гуцульський та єврейський повні легенд та переказів про дружбу й тісне спілкування в Карпатах легендарного опришка Олекси Довбуша та не менш легендарного рабина, засновника хасидизму Ісраеля Бешта.
За мотивами однієї з таких легенд Данієль Клугер, ізраїльський бард та письменник-фантаст, склав баладу. Склав до речі вишуканою українською мовою.
Балада про рабина Бешта
і опришка Довбуша
Небо ніби з оксамиту, в хмарах сивих мов заплатах.
І прихованi джерела килимом зі трав…
Був колись Олекса Довбуш, він опришкував в Карпатах,
Пограбовані маюрні бідним роздавав.
Був в Карпатах реб Ісроєль,
рабі Бешт той – славнозвісний.
Від погоні вийшов Довбуш до нього, кривав.
Рабі Бешт відвів погоню та молитвою корисной
Рану злікував, водою вільной напував.
Біля ватри мовив Довбуш: “Швидко ти лікуєш рани.
То ж я піду звідси вранці”, – а рабин йому:
“Бачив якось в Коломиї друга я твого Івана.
Відчуваю, зрада близько дому твоєму!”
Посмутнів Олекса Довбуш, від полум’я згасли блики,
Ще й вхопив валашку гостру – захиститись щоб.
І промовив реб Iсроель, рабі Бешт, мудрець великий:
“Він проходить біля церкви, та не хрестить лоб!”
Розсміявсь Олекса Довбуш: “Я тебе не розумію!
Ти ж не віруєш в Ісуса, в нашого Христа!
Ну не хреститься – та й годі, я його с юнацтва вію.
Вірним був Іван, і совість у нього чиста!”
Відказав рабин Ісроель: “Довбуш, зрада у порога!
Та невже ти сам не чуєш той скорботний дзвін?
Він не хреститься на церкву, свого не шанує Бога,
Так чому ж, Олекса Довбуш, буде вірним він?”
…Разом з другом їхав Довбуш, захід був мов блискавиця.
А Іван відстав повільно, та на бережку
Вперше він перехрестився, зарядив свою рушницю
І пустив гарячу кулю в спину ватажку.
І казав він: “Вже набридло з жебраками цілуватись,
Ночувати просто в полі – ніби небо дах!
Без пошани та маєцтва, ще й соромом тим пишатись
В одна-одному каптаї, старих чоботах!
Я одержу сто дукатів, стану міцним та заможним.
Поховають тебе леґінь тії жебраки.
Ти уходив від гайдуків, був хоробрим, переможним,
А загинув, неборако, від моєй руки!”
І пішла душа Олекси до останнього порога.
Ще він чув слова рабина – ніби-то з’яву:
“Він не хреститься на церкву, свого не шанує Бога…”
Кров червона струмувала просто у траву…
